Турбота про слабких і хворих членів суспільства була проблемою з давніх-давен. Але ідея госпіталів є досить новою в історії людства.
Греки, наприклад, не мали громадських установ з догляду за хворими. Деякі з лікарів містили хірургічні, де могли проводити роботу. Але вони були дуже маленькі, і лише один пацієнт міг перебувати на лікуванні. Римляни у воєнний час створили лазарети, які використовувалися, щоб лікувати хворих та поранених солдатів. Пізніше лазарети виникли у великих містах та підтримувалися з громадських фондів.
Римське вплив було основним у створенні госпіталів. З виникненням християнства турбота про хворих стала обов'язком церкви. У середні віки монастирі утримували більшість госпіталів. Ченці та черниці доглядали хворих.
Звичка здійснювати паломництво у святі місця також сприяла розвитку ідеї шпиталів. Ці паломництва часто були тривалими, і мандрівники змушені були залишатися на ніч у маленьких заїжджих дворах біля доріг. Вони називалися "хоспіталія", або будинок для гостей (від латинського слова "гість"). Такі готелі при монастирях присвятили себе турботі про хворих та слабших мандрівників. У зв'язку з цим назва «госпіталь» залишилася для позначення місця піклування про хворих.
Так як умови життя в середні віки були не дуже зручними, а гігієна не на висоті, то госпіталі тих днів були далекі від чистоти та порядку. У деяких шпиталях в одному ліжку лежало по два і більше пацієнтів.
У XVII столітті спостерігалося значне покращення умов життя. Люди почали розуміти, що це обов'язок держави — дбати про немічних. Але громадські шпиталі стали звичайним явищем у великих містах Англії лише до XVIII століття, а невдовзі ідея громадських лікарень почала поширюватися і вони з'явилися по всій Європі.
У Північній Америці перший госпіталь був збудований Кортесом у м. Мехіко в 1524 р. Серед британських колоній перший госпіталь був організований Ост-Індійською компанією на острові Манхеттен у 1663 році.