Ви коли-небудь бували на березі, де за низької приливної хвилі вам доводиться пройти досить велику відстань у бік моря, щоб хоча б увійти у воду по коліна? І все-таки є місця, де ви насилу зможете відрізнити високий приплив від низького.
Причина цього не має жодного відношення до впливу Місяця. Припливи походять через гравітацію. Так само, як Земля притягує Місяць, Місяць притягує і Землю, але з набагато меншою силою. За рахунок впливу Місяця на Землю води океану притягуються у бік Місяця та утворюють опуклість чи хвилю. Внаслідок цього виникає високий приплив.
Вода на протилежному боці Землі притягується Місяцем набагато меншою мірою, оскільки Місяць знаходиться далі, і тому тут теж утворюється опуклість. Тому високий приплив спостерігається і з боку, зверненого до Місяця, і протилежного боку Землі.
У міру того, як Місяць проходить навколо Землі, ці два водяні горби і знижені рівні води продовжують залишатися приблизно в тому ж положенні щодо Місяця. І якби поверхня Землі була повністю покрита водою, то чергування високих і низьких припливів було б дуже регулярним.
Але цьому заважають багато інших чинників. Один із них — величезні масиви континентів. Вони є причиною припливних течій, які огинають берегові лінії і накопичуються у певних місцях, наприклад, у затоках.
На пологих узбережжях з прямою береговою лінією приплив, що насувається, має достатній простір, щоб поширюватися, і не піднімається дуже високо. Але там, де приплив зустрічається з вузькою бухтою або каналом, він не може розтікатися вшир, тому вода може досягати великої висоти. Наприклад, у бухті Фанді різниця між припливом та відливом може становити більше 21 метра. Водночас під час припливу на Середземному морі вода не піднімається вище, ніж на 0,5 м-коду.