Ми звикли думати, що в'язниця — це місце, де утримуються під замком люди, які порушили закон. Але в давні часи справи були інакшими.
Століття тому титулованих осіб та важливих політичних діячів часто брали в полон і утримували у в'язниці, щоб помститися за якісь діяння, або поки ті не внесуть викуп. Тільки на початку XIX століття в'язниці стали використовуватися для покарання та виправлення людей, які вчинили провини.
До цього часу люди, які порушили закон, утримувалися у в'язницях лише до суду. Після суду вирок негайно виконували. Злочинцям не доводилося відбувати покарання у в'язниці. Винних або стратили, або пороли, або піддавали іншому тілесному покаранню, або штрафували.
Поступово люди зрозуміли, що жорстокість не може запобігти злочинам. В результаті тюремне ув'язнення замінило страту та тілесні покарання.
У Великій Британії та інших європейських країнах у 1550 році почали з'являтися «робітні будинки» та «виправні будинки». У цих місцях містили жебраків, волоцюг, боржників, гуляк та інших людей, які вчинили незначні провини.
У ті часи там же містили і тих, хто вчинив тяжкі злочини. Але «робітні будинки» були непридатні для утримання злочинців, які відбувають великий термін, тому почали створюватися в'язниці, де такі люди охоронялися б ретельніше.
Більшість в'язниць були зовсім непридатними для утримання людей: вони були брудними, темними та холодними. Їжа та медичне обслуговування були жахливими. В одній камері разом сиділи старі та молоді, запеклі злочинці та ті, хто потрапив до в'язниці вперше. Не було ні виправних програм, ні роботи: злочинці сиділи без діла.
Наприкінці XVIII століття люди стали наполягати, щоб умови утримання у в'язницях були покращені. З того часу в'язниці сильно змінилися, і сьогодні багато людей переконані, що в'язниця має допомогти в'язням стати на правдивий шлях. Наразі існують програми, які надають їм роботу, медичну та психологічну допомогу, а також навчання.