Людина завжди шукала способи пояснення життя, того, що відбувається навколо нього. У давнину з цієї причини створювалися міфи, в яких природа контролювалася духом. Стародавні греки були першими, хто задумався про сили природи не під впливом духу, а як справи насправді. Але вони намагалися відкрити істину лише шляхом спостережень та пошуку причин без організації експериментів. Тому було допущено багато помилок, прийнято багато теорій, що пояснюють велику кількість явищ, але не всі.
У XIII столітті Роджер Бекон вдався до експерименту, а не лише до пошуку причин, щоб перевірити свої теорії, а майже через 400 років сер Френсіс Бекон написав книгу Новий метод, яка заклала принципи сучасних наукових методів.
Використання наукового методу робить обсяг знань наукою. На відміну від колишнього методу споглядання та обмірковування, новий метод заснований на ретельному експерименті та точному вимірі. Не всі галузі науки можуть користуватися одними й тими самими методами. Хімік може експериментувати з речовинами та діючими на них силами у лабораторії. А астроном не може проводити експерименти з небесними тілами. Але обидва вдаються до наукового методу.
Перше, що вчений робить, приступаючи до проблеми, встановлює, що вже відомо, і намагається встановити нові факти. Він виробляє робочу теорію, чи гіпотезу, яка пояснює певні результати. Потім він вимірює, відчуває, ставить експерименти, щоб встановити, чи діє гіпотеза. Якщо так, то вона стає перевіреною теорією. Або вчений може чекати, доки його робота буде закінчена, а потім формулює теорію. Але теорія не вважається доведеною, доки стає очевидним, що немає іншої теорії, здатної пояснити відомі факти.
Вчений ніколи не розглядає щось якраз і назавжди доведене. Теорія чи закон вважаються істинними лише до того часу, поки вони пояснюють усі відомі факти. Але наука знає, що можуть бути відкриті нові факти, які можуть вимагати зміни теорії.