Чи можете ви писати так само швидко, як кажете? Швидше за все, ні. Але дуже часто потрібно записувати слова в тому ж порядку, як їх вимовляють, причому у швидкому ритмі. Один із способів вирішення цього завдання – писати стенографічно.
Стенографія, якщо говорити коротко, це спосіб швидко писати умовними знаками. Ці знаки, які не зовсім схожі на слова, можуть бути пізніше розшифровані людиною, яка знайома із системою даних позначень. Стенограма передбачає точність письма, тахографія – швидкість, брахіграфія – стислість.
Можна припустити, що стенографування - це сучасний винахід, проте насправді йому вже близько 2 тисяч років! За часів стародавнього Риму оратори (як Сенека, наприклад) виступали з великими промовами у сенаті. Їх треба було записати швидко та точно. Римлянин на ім'я Тіро в 63 році до н. вигадав систему скорочень для запису цих виступів.
Система була така зручна, що її викладали в римських школах, нею користувалися імператори: і проіснувала вона кілька століть. У основі системи лежить використання початкових літер у словах, скорочень. Це своєрідний різновид абревіатури. Тут використовуються лише приголосні літери. Вони пишуться таким чином, що займають три різні напрямки, і вже залежно від цього зрозуміло, яка гласна буква повинна йти за згодною.
Сучасна стенографія з'явилася Англії, за часів королеви Єлизавети. Система ця допускала, кожен знак міг мати 4 нахилу в 4 різних напрямах і вихідна позиція могла бути написана 12 видами. В 1837 Ісаак Пітман представив свою систему стенографування, засновану на звуках, тобто всі слова пишуться так, як чуються, а не так, як вимовляються по літерах. Існує 26 знаків для позначення 24 приголосних, а також крапки, пунктири, штрихи для написання голосних. У 1888 р. англієць Грегг удосконалив систему стенографування, як вона переважно існує й у наші дні.