Чи доводилося вам коли-небудь спостерігати за роботою спринклеру — пристрою для поливання газонів, що обертається, розбризкуючи воду по колу? Прекрасно, отже, ви побачили на практиці принцип ракети.
Вода в спринклері з силою виривається в один бік, і ця сила штовхає його на протилежний. У ракеті паливо, що швидко згоряє, або вибухова речовина чинить тиск в одному напрямку, і це змушує ракету рухатися в протилежному.
Ми живемо у вік ракет, і нам здається, що вони винайдені нашими сучасниками. Насправді ж реактивний принцип відомий дуже давно. Ще китайці використовували ракети для феєрверків понад 800 років тому! Потім вони стали відомі в Індії та арабських країнах. Перші згадки про ракети у Європі відносяться до 1256 року.
Що стосується військового застосування ракет, то спочатку вони ніби замінювали стріли, що горять: ними цілилися в будинки, щоб підпалити їх. Потім військові і моряки стали використовувати ракети для подачі сигналів, але до їх застосування у війні справа ще довго не доходила.
У 1802 році капітан британської армії прочитав, як англійські війська в Індії були атаковані за допомогою ракет. Це навело його на думку випробувати їх у королівській армії. Експеримент виявився настільки вдалим, що незабаром більшість армій європейських країн, а також Сполучених Штатів почали застосовувати бойові ракети.
У Європі ракети використовувалися у битві під Лейпцигом, у якій Наполеон зазнав поразки. У Сполучених Штатах англійці застосували бойові ракети для бомбардування форту Мак-Генрі у порту Балтімор. Ось чому в національному гімні США є слова про багряне світло ракети.
Однак протягом XIX століття артилерія ставала все більш потужною та точною зброєю і почала витісняти ракети. В результаті вони знову втратили військове значення. І таке становище зберігалося до Другої світової війни та появи відомої німецької ракети Фау-2.