👉 Сира-Земля Мати — це персоніфікований образ землі в язичницькому світогляді слов’ян, одна з найдавніших і найшанованіших жіночих божественних постатей.
🌿 Її вважали джерелом життя, родючості, моральної сили, а також свідком і суддею людських вчинків.
У народній свідомості Сира-Земля — це не просто ґрунт під ногами, а жива істота, що відчуває, пам’ятає й наділяє життя всім створеним.
У праслов’янській традиції земля розумілась як священна, жива сутність:
💚 «Сира» — означає волога, м’яка, плодоносна
🌱 Вона уособлює жіноче начало, материнську здатність народжувати, годувати й приймати назад у себе все живе
🕊️ Земля — перехід між світом живих і світом мертвих, «утроба й могила» водночас
Вшанування Сири-Землі Матері має доіндоєвропейське коріння, перегукується з культами Геї, Деметри, Кібели в інших народів.
У традиційній міфології Сира-Земля має божественний і сакральний статус:
🌍 Матір’ю всього живого — рослин, тварин, людей
⚖️ Свідком правди і неправди: присягу клали «на землі»
🕳️ Хранителькою душ мертвих: усі «йдуть у землю»
🥣 Живильницею — джерелом врожаю, добробуту, сили
«Хай покарає мене Сира-Земля, якщо я збрешу»
🌾 Землю не можна було обманути — вона все бачить і все пам’ятає.
Перед початком оранки чи жнив
Кланялися землі
Торкалися її рукою чи цілували
Промовляли:
«Матінко-Сирице, прости, що турбуємо тебе залізом»
Під час народження дитини
Частину пуповини або плаценти закопували в землю
Це символізувало повернення частинки життя до Матері-Землі
Під час смерті
Землю сипали на груди небіжчику зі словами:
«В землю прийшов, у землю підеш, матінка прийме»
У часи посухи чи неврожаю
Просили:
«Матінко, пролий дощик, оживи ниву»
Не можна було плювати на землю — вважалось святотатством
Бити або копати землю без потреби — викликати гнів богині
Селяни казали:
«Земля все стерпить, але й не забуде»
👵 Старенькою бабусею в темному одязі, що поволі ходить полями
👩🌾 Або пишною жінкою, що засіває землю квітами і хлібом
🕊️ Мати, що приймає своїх дітей — і в житті, і в смерті
У казках і легендах Сира-Земля часто виступає мовчазною, але всесильною суддею, до якої звертаються у крайній біді.
У слов’янській уяві земля була простором переходу:
🌍 Верхній світ (живі)
🕳️ Нижній світ (мертві)
🌿 Земля — рубіж, через який проходять душі
Могила — не просто яма, а двері до іншого світу
Під землею живуть предки, що захищають живих і впливають на врожай
Саме тому поминальні трапези, кутя, закопування хліба, води, зерна — усе це способи звернення до Сири-Землі.
Після хрещення Русі образ Сири-Землі не зник, а синкретично перейшов у народну побожність:
Земля залишилась святою
Присяги на землі вважались рівнозначними присязі на Євангелії
В молитвах зверталися до неї як до свідка Божого творіння
І навіть у християнському похованні продовжували сипати «три жмені землі» — старий обряд, що йде з язичництва.
Культура
Аналогічне божество
Грецька
Гея — богиня Землі
Римська
Теллус або Церера
Балтійська
Жяміне — мати-земля
Індійська
Притхві — Земля як мати всього
Скандинавська
Йорд — мати Тора
Усі ці образи — архетип Великої Матері, що дає й забирає життя, народжує всесвіт і приймає його назад.
Сира-Земля Мати — це:
🌱 Життя, родючість, харчування
⚖️ Правда, мораль, справедливість
🪦 Смерть, спокій, пам'ять про предків
🔄 Цикл — народження, зріст, збирання, в’янення, переродження
У духовному сенсі — це образ витоку, вічної матері, з якої все вийшло і до якої все повернеться.
✅ Сира-Земля Мати — це:
🌾 Персоніфікована богиня землі в слов’янській традиції
🌍 Материнська постать, що народжує й приймає назад
⚖️ Свідок правди, суддя та символ совісті народу
🧎♀️ Об’єкт шанування, обрядового поклоніння й глибокої поваги
🔄 Жива сутність, що охоплює усе коло життя
✨ «Сира-Земля — це не просто ґрунт. Це прамати, що терпить усе, зрощує все, й приймає кожного з нас у свої обійми. Тиха, глибока й справедлива.» 🌾🌍🕊️